Вулиця в Дарницькому районі міста Києва, місцевості Нова Дарниця, Рембаза. Пролягає від Бориспільської вулиці до тупика.
Прилучається вулиця Юрія Литвинського.
Вулиця виникла в середині XX століття під назвою Нова. З 1957 до 2022 року мала назву Россошанська. Назва вулиці походить від назви російського міста Россош, розташованого на території російської федерації.
Сучасна назва на честь українського громадського діяча, революціонера і повстанського отамана, командира I Дніпровської повстанської дивізії УНР Данила Терпила (отамана Зеленого) – з 2022 року.
Рішення Київської міської ради II сесія IX скликання від 25.08.2022 № 4933/4974 «Про найменування вулиці Россошанської у Дарницькому районі міста Києва» // Офіційний сайт Київської міської ради. – 2022. – Режим доступу : https://kmr.gov.ua/sites/default/files/4933-4974.pdf
Данило Терпило (Зелений) (16 (28 ) грудня 1886 р., с. Трипілля на Київщині — кін. листопада 1919, с. Стрітівка) – військовий і громадський діяч, командир І-ої Дніпровської повстанської дивізії під час Української революції 1917-1921 рр., славний син України, палкий борець за Українську державу.
На той час він уже стояв на позиції сучасних європейських цінностей: свобода слова, політичні уподобання, виборна система влади, національна держава і панування в ній державної мови – української. Загинув у 33 роки.
Зелений – це псевдонім. Хочеться зазначити, що й досі невідомо за яких причин і коли саме взяв собі цей псевдонім відомий трипільчанин. Щодо цього існує чимало різних версій. Згідно з першою, Терпило став Зеленим через власний одяг. Він, мовляв, довго носив зелену солдатську шинель.
Згідно з другою, один з партизанських таборів Данила був розташований на великій зеленій горі, і саме її колір і визначив його псевдонім. Суть третьої версії полягає в тому, що повстанський ватажок взяв собі це їм’я, бажаючи протиставити себе представникам інших політичних кольорів – червоного, білого та жовто-блакитного. Прибічники четвертої версії стверджують, що за Терпилом закріпилося звичайне прізвисько, яке дав йому Симон Петлюра, бажаючи цим підкреслити, що у порівнянні з ним, головним отаманом армії УНР, Данило був ще «молодим та зеленим». Нарешті, існує і п’ята версія (її висунув краєзнавець Фесенко) за якою Данило Ількович взяв собі ім’я свого близького друга – Мирона Зеленого, який загинув під час першої російської революції. Саме ця версія, на думку дослідників, і є історично – достовірною.
Народився Данило Ількович 16 (28 ) грудня 1886 р. у Трипіллі на Київщині у багатодітній сім’ї. Закінчив церковно-парафіяльну школу і двокласне земське училище у Трипіллі.
Під час революції 1905-1907 рр. став членом соціалістів – революціонерів, яку очолив у 1906 р. Уперше був арештований 1907 р. Просидів у в’язниці три місяці. У 1908 році за “прикосновенность к государственному приступлению” Данило Терпило був удруге заарештований, засуджений і висланий до Сибіру на три роки – в село Холмогори Архангельської губернії. Серед вилучених видань значилися твори Бориса Грінченка, Володимира Винниченка, Наталії Кобринської, Михайла Грушевського, Івана Франка, Василя Доманицкого, Пантелеймона Куліша, Марії Загірної, Олександра Русова, Тараса Шевченка. Усього було вилучено 58 видань, із них понад 40 – українських.
У 1914 р. Данило Терпило повернувся в Трипілля і того ж року був мобілізований на Західний фронт, де служив у 35-му корпусі, дослужився до звання капітана, мав талант “доброго організатора і промовця”. Данило Терпило побував у німецькому полоні.
У 1917 р. Данило Терпило повертається в Україну, навчається у Житомирській школі прапорщиків. Після Жовтневого перевороту трипільці визнали владу Центральної Ради. Відновлена Іваном Гавришем та Данилом Терпилом, Трипільська організація українських соціалістів-революціонерів мала великий вплив на околиці – Трипільську, Черняхівську, Обухівську, Великодмитрівську волості.
У листопаді 1918 р., визнавши верховенство Директорії УНР, Терпило створює трьохтисячну І Дніпровську повстанську дивізію, яка спільно із загонами Петлюри та січових стрільців у грудні 1918 р. займає Київ.
25 березня 1919 р. з Києва на місця пішла телеграма про оголошення Зеленого поза законом. Весною 1919 р. осередком повстанського протибільшовицького руху стало Трипілля, де діяв отаман Зелений. Уже тоді, він мав справжню селянську армію, що нараховувала близько 35-ти тисяч повстанців. У ході громадянської війни Зелений зрозумів, що для України не було іншої загрози, крім двох агресивних, антагоністичних сил – російської білогвардійщини і російського більшовизму, які й чути не хотіли про її незалежність, державність.
У травні 1919 р. більшовицький уряд направив групу військ, у складі яких була 21 тисяча чоловік, на придушення руху “зелених” на Київщині. У червні 1919 р. зав’язалися жорстокі бої червоних військ з повстанцями на території Обухівського району. У липні 1919-го “зеленівці” в бою за Трипілля загнали в пастку два більшовицькі полки та Інтернаціональний батальйон. Цей розгром увійшов у радянську історію під назвою “Трипільська трагедія”. Рух повстанських загонів, керований отаманом Зеленим, вийшов за межі Київщини й перекинувся на Полтавщину: в захопленому “зеленівцями” Переяславі Данило Терпило вдався до символічного акту. Найвищим щаблем патріотичного сходження отамана стало 15 липня 1919 р., коли комдив Зелений у Переяславі, в присутності козацтва і місцевого населення, за участі великої кількості священників урочисто скасував статті Переяславського договору 1654 р.
Москалі з відповіддю не забарилися. Того ж дня скинули на Трипілля, звідки походив отаман, 15 пудів бомб. 20 липня 1919 р. Трипілля втретє було взяте більшовиками. Зелений відійшов на захід і сконцентрував свої сили в районі Біла Церква – Тараща. У вересні того ж року отаман Зелений з одним із своїх загонів відвідав Кам’янець-Подільський, де зустрівся з представниками Директорії і особистого із Симоном Петлюрою. Українські соціал-демократи влаштували Зеленому зустріч, вітаючи отамана як хороброго борця проти “червоної і чорної реакції”.
Всю осінь він вів інтенсивну партизанську війну з денікінцями. Зоною діяльності партизанських “зелених” загонів стали Чигиринський, Черкаський, Канівський і Звенигородський повіти. У жовтні 1919 р. Зелений вступив у бій з денікінцями і був тяжко поранений: бій стався неподалік Канева. Дорогою до Трипілля отаман помер у селі Стрітівці. Похований Данило Терпило в Трипіллі на березі річки Красної на кутку Забродівщина. Могила не збереглася.
