Раніше під «Дарницею» розуміли чи не всю лівобережну частину Києва. Більшість дослідників пов’язує походження назви місцевості зі словом «дарувати» («дар», «дарівать», «дарний»). Слово багатозначне, звідси і безліч версій. Одні вважали найбільш ймовірним, що в цій місцевості хтось комусь щось подарував — наприклад, княгиня Ольга — озеро своєму синові Святославу, а від озера «дарницького» («даного в подарунок») назва перейшла і на всю місцевість. Інші вважають, що з часів Київської Русі в Дарниці розміщувалися «заїжджі» (постоялі) двори і тереми, в яких зупинялися іноземні посли і купці — «дарнічіе» (вручателі подарунків), які приїжджали до київських князів з дарами. Звідси, мовляв, і складне слово, яке складається з слів «дар» і «ниць» — тобто, приносячи дар князям, гості падають на коліна. Треті впевнені, що все набагато простіше. Не те щоб цю місцевість хтось комусь «віддавав назавжди безоплатно», а просто «землиця» ця була немов «дармова», що дістається безкоштовно. Але чи обов’язково «задарма» — «не по заслугах»? Саме в цій малозаселеній через відкритий (в порівнянні з Правим берегом) рельєф місцевості виникають численні слобідки («свободкі»), населенню яких надавалися різні вольності, пільги і права, наприклад, протягом 5-15 років бути повністю або частково вільними від сплати податків і несення повинностей. Природна вигода засновників слобідок, якими нерідко виступали монастирі, які володіли землями місцевими, полягала в тому, що люди селилися в їх угіддях. А оскільки конкуренція серед землевласників була великою — на Лівобережжі перебували володіння, зокрема, Нікольського, Печерського, Видубицького, Михайлівського Золотоверхого, Братського монастирів, то і намагалися «божі угодники» перевершити один одного в наданні «привільній» для поселенців. Звідси й вираз, що земля діставалася мало не «Дарниця». Проте не меншої уваги заслуговує і сакральне («священне») значення слова «дарниці», що йде в глибину століть. «Дарниця» — це «Скарбове сховище» давань і благодіянь Божих. У цій місцевості в часи язичницькі приносили київським богам «дари» — «речі бездушні», на відміну від «жертв з тварин безсловесних». Так чи інакше, але місцевість була «сповнена містичної благодаті».

Що ж із себе представляла Дарниця, коли поселень в ній було мало? Сіножаті на широкій низовини, зарості лози, рибні озера, «що все щорічно у весняній воді буває потопляемо». Перші письмові згадки про Дарницю відносяться до однойменної річки. Один з багатьох позовів про спірні землі між Печерським і Нікольським монастирями відбувався десь в 1509 році. У рішенні межового суду кордон між володіннями сперечальників визначається таким чином: «… люди добрі землі перед нами розводили і кордон вказали тим обєм земель: ріку Дарницю, на якій же реце (річці) і Млинище (млин) …». У 1516 році річка Дарниця в ролі кордону згадується і в грамоті короля Сигізмунда I, даної Нікольському монастирю. Наприкінці XVIII століття були відомі три Дарницьких хутора. Правда, судячи з усього, вони були нечисленні. За описом 1766 року, в одному з трьох хуторів був двір з двома хатами і коморою, а також поруч на річці «млин на два колеса». За приміткою канцеляриста Миколи Бурмачевского, «вищеописані на цім хуторі живуть, орних земель, сінокосів, лісів та інших угідь з пожитків не мають. Харчуються зароботкованіем, консистенції не платять, хліба не сіють і надалі ні в які промисли і торги вступати не бажають ». Масове заселення Дарниці почалося в другій половині XIX століття у зв’язку з будівництвом залізничної гілки «Київ-Полтава». Робітники-залізничники селилися по ліву сторону від колії, в більш-менш обжитій частині місцевості. Цю територію трохи згодом стали називати Старою Дарницею — на противагу Новій. У Дарниці поступово почала розвиватися промисловість, так чи інакше пов’язана із залізницею: залізничні майстерні, фанерний і лісопильний заводи, бойня. У 1923 році Дарницю і прилеглі до неї селища включили у межі Києва. Однак процес освоєння містом цієї місцевості розтягнувся на багато роки. Лише в 1927-му році Дарницю остаточно підкорили Київській міськраді, і лише у квітні 1935-го вона стала центром освіти Дарницького району, куди увійшли всі населені пункти київського Лівобережжя, за винятком Вигурівщини, Троєщини та Бортничів. Перетворення Дарниці у великий промисловий район відбулося в роки довоєнних радянських п’ятирічок. Під час Другої світової війни Дарниця була практично повністю зруйнована. Інтенсивне житлове та промислове будівництво, результати якого можна бачити сьогодні, починають розвертатися в 50-х роках минулого століття.

Дарниця: минувшина й сьогодення: Частини 1 – 4

Дарниця: минувшина й сьогодення: Частини 5 – 8

Дарниця: минувшина й сьогодення: Частини 9 – 12

Дарниця: минувшина й сьогодення: Частини 13 – 15