Провулок у Дарницькому районі міста Києва, селище Бортничі. Пролягає від Вуликової вулиці до вулиці Енгельса.
Провулок виник під назвою Енгельса у середині XX століття.
8 грудня 2022 року депутатами Київради проголосовано рішення про перейменування провулку на честь відомого українського поета, прозаїка, перекладача, літературознавця
Богдана-Ігоря Антонича.
Рішення Київської міської ради II сесія IX скликання від 08.12.2022 «Про найменування вулиці у Дарницькому районі міста Києва» // Офіційний сайт Київської міської ради. – 2022. – Режим доступу : https://kmr.gov.ua/uk/content/vitaliy-klychko-kyyivrada-derusyfikuvala-shche-32-vulyci-stolyci-zokrema-pereymenuvala
Богдан-Ігор Антонич (5 жовтня 1909, с. Новиця, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — 6 липня 1937, м. Львів) — український поет, прозаїк, перекладач, літературознавець.
Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року в селі Новиця Горлицького повіту на Лемківщині. Його батько — греко-католицький священик Василь Кіт, що змінив прізвище незадовго перед народженням єдиного сина. Дитячі роки Антонича припали на час Першої світової війни, коли його батьки були змушені 1914 року переселитися до Відня, а 1919 року — на Пряшівщину, до Чехословаччини. Із середини 1920-х років жили в с. Бортятин (Львівська обл).
Хлопець спочатку навчався вдома, а з 1920 року — у Сяноцькій гімназії, яку він закінчив 1928 року.
Вищу освіту Антонич здобув у Львівському університеті за спеціальністю «Польська філологія» (1928-1933 рр.). Паралельно із загальними філологічними студіями і поетичною творчістю Антонич багато уваги приділяв оволодінню українською літературною мовою.
Уперше прилюдно з читанням власних творів Антонич виступив 20-річним юнаком 1929 року, як член товариства студентів-україністів, у «Живій літературній газеті».
Після закінчення університету Б.-І. Антонич здобув ступінь магістра філософії та магістра польської філології. На державну службу Б.-І. Антонич не влаштувався, а почав співпрацювати із львівськими українськими журналами, збірниками, виступав з поезіями і статтями на літературні та мистецькі теми.
Поет друкував свої твори у журналах різних політичних спрямувань («Вогні», «Дзвони», «Вісник», «Назустріч», «Наша культура», «Ми» тощо). Не бажаючи обмежувати свою поетичну творчість якоюсь певною ідеологією, Б.-І. Антонич з 1934 року припинив публікуватися у «Віснику», що його редагував Д. Донцов, та релігійному часописі «Дзвони», віддаючи перевагу позапартійному часописові «Назустріч».
Якийсь час він редагував молодіжний часопис «Дажбог».
Перша збірка поезій Б.-І. Антонича «Привітання життя» вийшла 1931 р., коли авторові було 22 роки. Згодом з’явилися ще дві: «Три перстені» (1934 р.) та «Книга Лева» (1936 р.). Уже після смерті поета побачили світ «Зелена Євангелія» (1938 р.) та незакінчена збірка «Ротації» (1938 р)
Б.-І. Антонич добре грав на скрипці, компонував музику, малював. У приватному житті він був малоговірким задумливим самітником.
Після приєднання Західної України до УРСР Антонич, як «аполітичний поет-містик», був заборонений. Усі матеріали зберігалися у спецфондах, доступу до яких не було, тому в Україні поет був невідомий. У 1963 р. у Польщі за ліберального уряду Товариство українців випускало українську газету «Наше слово», де публікувалися й вірші Антонича, саме з цієї газети представники львівської інтелігенції відкрили для себе творчість поета. У 1964 р. представники клубу творчої молоді «Пролісок» зробили літературний вечір Антонича, з якого почалось відкриття його поезії в підрадянській Україні. За межами УРСР першим упорядкував і видав зібрання творів Антонича «Перстені молодості» у 1966 р. Мікулаш Неврлий в Пряшеві. Наступне видання вийшло у 1967 році у Нью–Йорку під редакцією Святослава Гординського і Богдана Рубчака. У європейський контекст Антонича вперше ввів Александар Флакер із Хорватії. У компаративістській статті «Велика подорож» він досліджував мотив подорожі в польських, російських, сербських, хорватських поетів. Україніст Орест Зілинський із Праги перший поставив питання про «другу дійсність» поезії Антонича, порушив проблему поета як міфотворця. Так Антонич увійшов у свідомість як поет європейського формату. Творчість Антонича справила значний вплив на українську поезію другої половини ХХ ст. Його вірші перекладені багатьма мовами.
Б.-І.Антонич збагатив українську літературу монументальними образами космосу, океанічних стихій, картинами, у яких поєднані реалістичні й фантастичні мотиви, філософською лірикою, прославлянням матерії і слова, законів біосу й мистецтва, які спільно творять людину. Творчість Антонича суголосна з поезією В. Вітмена, Е. Верхарна, П. Тичини. «Сонячна» гуманність, оригінальна художня система, багатозначна метафора ставлять поезію Антонича на світовий рівень поетичного мистецтва.
Помер Антонич 6 липня 1937 на двадцять восьмому році життя. Після перенесеного апендициту та наступного запалення легенів перевтомлене довгою і високою гарячкою серце не витримало. Похований у Львові.
