Вулиця в Дарницькому районі міста Києва, місцевість Бортничі. Виник у 2-й половині XX століття, мав назву 5-й провулок Лермонтова, на честь російського поета Михайла Лермонтова. Пролягає від Козаровицького провулку до вздовж берега озера Вітовець. Межує з Болградським провулком та Вітовецькою вулицею.
1 липня 2022 експертна група з перейменувань вулиць і площ Києва за напрямком дерусифікації завершила роботу та представила свої остаточні варіанти на затвердження комісій Київради. 5-й провулок Лермонтова було запропоновано перейменувати на провулок Олександрійський, проте Комісія Київради з питань культури, туризму та суспільних комунікацій згодом відхилила цю назву.
З 21 лютого по 2 березня 2023 року, в рамках реалізації особливої процедури перейменування об’єктів міського підпорядкування, назви яких пов’язані з російською федерацією та/або її союзниками (сателітами), було проведено повторне електронне рейтингове голосування в інформаційно-телекомунікаційній системі «Платформа цифрових мобільних сервісів «Київ Цифровий». Серед пропозицій щодо перейменування провулку Лермонтова 5-огоу Дарницькому районі найбільшу кількість голосів (2 265) набрала пропозиція «провулок Дмитра Цвітковського».
Сучасна назва на честь військового діяча часів УНР, сотника Армії УНР, активного учасника національно-визвольного руху в Україні 1917-1922 років, отамана Виноградського та Боярського повстанських полків, Дмитра Васильовича Цвітковського — з 2023 року.
Рішення Київської міської ради II сесія IX скликання від 18.05.2023 № 6437/6478 «Про перейменування провулку Лермонтова 5-й у Дарницькому районі міста Києва // Офіційний сайт Київської міської ради. – 2023. – Режим доступу: https://kmr.gov.ua/sites/default/files/6437-6478.pdf
Дмитро Цвітковський (Квітковський) (бл. 1889, Уман. пов. Київ. губ. – 1923, м. Умань, нині Черкас. обл.)
Дмитро Васильович Цвітковський народився 26 жовтня 1892 р. в родині «нотаріуса м. Києва». По 4 класах духовної семінарії Дмитро 1912 року поступив до Єлисаветградської кавалерійської школи. Закінчивши кавалерійську школу 1914 р., Дмитро пішов на Імперіалістичну війну, “яку пройшов всю”. Служив молодшим офіцером 10-го Інгерманландського гусарського полку. 1916 року він – штабс-ротмістр лейб-гвардії Волинського полку 3-ї гвардійської пішої дивізії. У перші дні Лютневої революції солдати вибрали його своїм командиром. На чолі Волинського полку Цвітковський узяв найактивнішу участь у поваленні російського самодержавства. Навесні 1917 р. Волинський полк та українська організація фортеці Виборг направили його до Києва делегатом на 2-й Всеукраїнський військовий з’їзд, по завершенні якого він уже не повернувся до своєї частини, а залишився працювати в Генеральному секретаріаті в Києві. Наприкінці 1917 р. Центральна Рада відправила поручника Цвітковського в 17-й армійський корпус армії Тимчасового уряду своїм представником. У корпусі Дмитро очолив батальйон смерті. 4000 одчайдухів було під його командою. І в Запорозькій дивізії, де він на початку 1918 р. почав службу Україні, Цвітковський очолював курінь смерті.
У 1919 році – учасник Першого зимового походу. На початку 1919 р. поручник Цвітковський з Армією УНР відступав на захід. Потім на Південному (Одеському) фронті на чолі кавалерійського полку воював проти денікінців. Під час відступу, в районі Старокостянтинова, отримав наказ вирушити в Уманський повіт «для організації повстання і ведення операцій проти Денікіна». Наказ виконав, але, вигнавши денікінців з Умані, не знайшов нічого кращого, як «передати» повітовий центр боротьбистам, членом партії яких був. Власне, передав він місто Омеляну Волоху, який на той час уже відколовся від Петлюри і шукав порозуміння з Красною армією.
Цвітковський влився до Красної армії, маючи «провокаційне завдання» від Петлюри, а відтак «почав готуватись до виступу проти радянської влади». Тому й увійшов у порозуміння з організатором Уманського повстанського комітету Петром Дерещуком. Повстанком запропонував Цвітковському керувати повстанцями Уманщини.
1919 сформував власний загін (500 осіб) у містечку Медвин (нині село Богуславського р-ну Київської області). До Цвітковського пішли селяни і козаки з Боярки, Винограда, Писарівки, Порадівки, Шушківки, хутора Харченків, Брідок, інших сіл і містечок. З них Цвітковський сформував два полки – Виноградський і Боярський. У серпні 1920 року підтримав антибільшовицьке Медвинське повстання, наприкінці вересня його очолив. Із цією силою й рушив на Звенигородку. В жовтні він побив москалів у селі Буки, 7 і 21 листопада наскочив на них у Лисянці, а в с. Сидорівці відібрав у червоних награбований цукор, вступив у бій біля села Буханка.
Представник Національної козачої ради. 1921 очолював селянські повстанчі відділи Таращанщини і Білоцерківщини, у Ніков. лісі на Уманщині об’єднав свій загін із повстанцями отамана Мартиновського (заг. чисельність – 1200 осіб). Після важких боїв і особистих розчарувань наприкінці липня 1921 припинив боротьбу. 28 липня 1921 року Цвітковський піддався на «амністію» організовану ЧК. Більшовики з самого початку планували ліквідацію всіх амністованих, але не робили це деякий час, поки не почались масові репресії місцевого населення. Перебував в ув’язненні у Харкові на Холодній горі.
Розстріляний після показового судового процесу 1923 року в Умані.




