Провулок у Дарницькому районі міста Київ, у місцевості Бортничі. Пролягає від вулиці Варвари Маслюченко до вулиці Святищенської.
Провулок виник під назвою 2-й провулок Валентини Терешкової у другій половині XX століття, офіційна назва зафіксована у 2010-х роках, на честь першої жінки-космонавта Валентини Терешкової.
8 вересня 2022 року депутатами Київради проголосовано рішення про перейменування провулку на честь відомої української педагогині, організаторки народної освіти Христини Алчевської.
Рішення Київської міської ради II сесія IX скликання від 08.09.2022 № 5413/5454 «Про найменування вулиці у Дарницькому районі міста Києва» // Офіційний сайт Київської міської ради. – 2022. – Режим доступу : https://kmr.gov.ua/sites/default/files/5413-5454.pdf

Христина Данилівна Алчевська (нар. 4 (16) квітня 1841, Борзна, Чернігівська губернія — 15 серпня 1920, м. Харків) — українська педагогиня, організаторка народної освіти, дружина засновника м. Алчевськ Олексія Алчевського, мати Дмитра (кандидат природничих наук), Григорія, Ганни (допомагала викладати в жіночій недільній школі), Миколи (театральний критик, автор першого букваря для дорослих українською мовою), Івана та Христини Алчевських.
Народилась 4 (16) квітня 1841 у Борзні, Чернігівщина в родині викладача. Батько – Д. Журавльов за походженням українець — викладач міського училища, мати — румунка, дочка героя війни 1812 року генерала Вуїча, сина молдовського господаря. Освіту здобула самотужки.
У часи революційної ситуації 60-х років XIX ст. під псевдонімом «Українка» листувалася з О. Герценом, один з її листів надруковано в його часописі «Колокол».
У 1862 заснувала приватну Харківську жіночу недільну школу, яка функціонувала нелегально 8 років. Офіційно її засновано у 1870, утримувала цю школу до 1919. У школі правознавство, географію, історію України, письмо, математику, фізику та хімію викладала з колективом педагогів-сподвижників — безкоштовно працювало понад 100 вчителів.
У 1896 збудувала для школи будинок вартістю 50 000 карбованців — єдине власне, тобто таке, що належало школі, приміщення серед усіх недільних шкіл Російської імперії.
У 1879 родина відкрила ще одну школу в селі Олексіївка (нині у складі Перевальського району Луганської області), навчання в якій вели українською мовою. У школі викладав Борис Грінченко.
Популяризувала українську мову та літературу, народну пісню, творчість Тараса Шевченка, приділяла значну увагу позакласній роботі. Листувалася з М. Драгомановим, І. Франком, В. Короленком та ін. Пропагувала кращі надбання українського письменства. На своїй садибі у Харкові (тепер будинок Палацу культури Національної поліції) у 1899 встановила перший у світі пам’ятник Тарасу Шевченку, погруддя роботи скульптора Володимира Беклемішева.
Сама Алчевська написала 1150 анотацій. Вона є авторкою праць «Історія відкриття школи в с. Олексіївка Михайлівської волості» (1881), «Сільські нариси» (1894), «Півроку із життя недільної школи» (1895), «Передумане й пережите» (1912). Керувала виданням навчальних посібників: «Програми з усіх предметів навчання в недільній школі для дорослих і неповнолітніх учнів», «Що читати народу» (в 3 т.).
Ушанована багатьма найвищих нагород — золотих та срібних медалей, почесних дипломів, тощо. Досягнення школи Алчевською було представлено на всесвітніх виставках 1889–1890, зокрема Брюссельській, Чиказькій, двох Празьких. Здобула визнання за педагогічну працю на Міжнародному конгресі приватної ініціативи у Франції (1889). У 1905 обрана віце-президентом Міжнародної ліги освіти.
На її надгробку зроблений напис «Просвітителька народу». Померла 27 жовтня 1920 року у Харкові.




