Вулиця в Дарницькому районі міста Києва, місцевість Рембаза. Пролягає від вулиці Миколи Хвильового до Бориспільської вулиці. Прилучається Поліська вулиця. Вулиця виникла 2012 року під проектною назвою Проектна. Сучасна назва — з 2012 року, на честь українського письменника Бориса Антоненка-Давидовича.
Рішення Київської міської ради від 1 листопада 2012 року № 229/8513 «Про найменування вулиць у Дарницькому районі м. Києва» // Хрещатик. — 2012. — № 176 (4196). — 11 грудня. — С. 5. Архівовано з першоджерела 17 червня 2016.
Борис Антоненко-Давидович (справжнє прізвище: Давидов; 5 серпня 1899, Засулля (тоді Полтавщина, тепер Сумщина) — 8 травня 1984, Київ) — український письменник, відомий борець за культуру української мови, літературний перекладач; член літературної організації Ланка-МАРС; дослідник проблем розвитку й культури української мови. Жертва сталінського терору, за сфабрикованою справою засуджений до страти. Вищу міру покарання замінили на 10 років ГУЛАГу. Вини не визнав. Писати ще в гімназійні роки. Перші публікації — 1923 року (оповідання «Останні два» і драма «Лицарі абсурду»). Його творчий шлях поділяють на два періоди: перший — від 1923 до 1933 року, другий — від 1957 до 1984 року. Перший період становить 14 книжок, окремі нариси, рецензії, замітки. Найважливіші твори: «Запорошені силуети» (1925), «Тук-тук» (1926), «Синя волошка» (1927), «Смерть» (1928), «Справжній чоловік» (1929), «Печатка» (1930), «Землею українською» (1930). Лишились незавершеними романи «Січ-мати» і «Борг», доля останнього невідома. Другий період — видає збірки репортажів «Збруч» (1959) та «В сім’ї вольній, новій» (1960). 1961 року в журнальному варіанті з’являється роман «За ширмою». Окрім цих творів, до другого періоду творчості належать «Золотий кораблик», «Образа», «Так воно показує», «Слово матері», «Вибрані твори» (1967) з передмовою критика Леоніда Бойка, збірки статей «Про що і як» (1962), «В літературі й коло літератури» (1964), літературно-критичні й теоретичні нариси «Здалека й зблизька» (1969), роздуми над культурою української мови «Як ми говоримо» (1970). Залишив спогади про С. Васильченка, Є. Плужника, Б. Тенету, М. Рильського, В. Сосюру, процес СВУ. В 1966 році вийшов друком перекладений Антоненком-Давидовичем українською мовою з російської роман Г. Ф. Квітки-Основ’яненка «Пан Халявський».