Провулок Надії Світличної – провулок у Дарницькому районі міста Києва, місцевість Нова Дарниця. Пролягає від Бориспільської до Тростянецької вулиці.
Прилучаються вулиці Юрія Литвинського і Волго-Донська.
Провулок виник у 1950-ті роки під назвою 644-а Нова вулиця. 1953 року отримав назву Волго-Донський провулок, на честь Волго-Донського каналу.
З 15 по 19 червня 2022 року було проведено електронне рейтингове голосування в інформаційно-телекомунікаційній системі «Платформа цифрових мобільних сервісів «Київ Цифровий». Серед пропозицій щодо перейменування провулку Волго-Донського у Дарницькому районі найбільшу кількість голосів (7 4482) набрала пропозиція «провулок Надії Світличної».
Сучасна назва на честь учасниці руху шістдесятників, правозахисниці, публіцистки, мемуаристки, журналістки, лауреатки премії імені Василя Стуса та Державної премії України імені Тараса Шевченка Надії Олексіївни Світличної – з 2023 року.
Рішення Київської міської ради II сесія IX скликання від 18.05.2023 № 6442/6483 «Про найменування провулку Волго-Донського в Дарницькому районі міста Києва» // Офіційний сайт Київської міської ради. – 2023. – Режим доступу : https://kmr.gov.ua/sites/default/files/6442-6483.pdf
Надія Олексіївна Світлична народилася 8 листопада 1936 р. у с. Половинкине на Луганщині. У сільській родині. Одразу пішла до 2-го класу рідної сільської школи, де провчилася до 6-го класу. Продовжила здобувати середню освіту в Старобільській середній школі №1 (єдиній українській школі з 6 шкіл районного центру).
Після школи упродовж 1953-1958 рр. навчалася на філологічному факультеті Харківського університету, відділення української мови та літератури (нині ХНУ ім. В. Каразіна). По закінченню працювала за розподілом в Антрациті спершу вчителем, через півроку – завучем, а через рік – директором.
У 1962 р. була змушена повернутися до рідного села на 2 роки, щоб доглядати за матір’ю. В цей час працювала в медичному училищі та бібліотеці.
У 1964 р. переїжджає до брата – Івана Світличного до Києва, де знайомиться з Іваном Драчем, Аллою Горською, Миколою Вінграновським, Іриною Жиленко, Василем Симоненком, Надією Суровцовою, Василем Стусом та іншими представниками прогресивної інтелігенції. Надія Світлична влаштувалася у видавничий відділ сільськогосподарського технікуму (Боярка), працювала у видавництві «Радянська школа», у журналі «Легка промисловість» і «Деревообробна промисловість», науковим співробітником Інституту педагогіки, а також вчителькою вечірньої школи на Дарниці (Київ). Співала у хорі «Жайворонок», а згодом у хорі «Гомін».
Передумовою до арешту Надії Світличної стали 2 події, після яких почалися утиски у професійній та соціальній сфері, які призвели до постійних змін роботи: у 1965 р. – перший арешт брата Івана та його товаришів; у 1967 р. – вшанування пам’яті Т. Шевченка.
У січні 1972 р. вже після другого арешту брата та його однодумців Надія Світлична опинилася під наглядом КДБ. Від 18 травня 1972 р. і до кінця року була ув’язнена в ізоляторі КДБ, а її дворічного сина Ярему відправили до дитячого будинку (Ворзель). Завдяки дружині брата Леоніді Світличній, дитину відправили до бабусі на Луганщину, але встановили над нею опіку рідної сестри Надії – Марії.
У грудні того ж року перебувала у психіатричній Павлівський лікарні (Київ). 24 березня 1973 р. була засуджена за антирадянську агітацію та пропаганду до 4 років колонії суворого режиму. Відбувала покарання у Мордовії, куди потрапили мисткиня Стефа Шабатура, мікробіолог Ніна Строката (Караванська), поетеса Ірина Калинець та інші українки-правозахисниці.
Надія Світлична була звільнена 18 травня 1976 р. За приписом, після мала оселитися на Луганщині, але їй вдалося разом із сином Яремою оселитися у Києві. Жила з сином у братової дружини Леоніди Світличної. Довго не могла влаштуватися на роботу. Восени 1976 р. Надія Світлична зважилася написати відмову від громадянства. Восени 1976 р. почала клопотання про виїзд за кордон. У 1977 р. вдруге вийшла заміж – за Павла Стокотельного, від якого у травні 1978 р. народила сина Івана. Влаштувалася працювати двірничкою у дитячому садку, до якого ходив її син.
Восени 1978 р. отримала дозвіл на еміграцію. Спочатку у жовтні 1978 р. виїхала до Риму, де її прийняв Папа Римський Павло VI. У листопаді того ж року прибула до США. Працювала перекладачем в Гарвардському університеті. В еміграції приєдналася до представництва Української Гельсінської групи. Працювала в Українському музеї в Нью-Йорку та редагувала жіночий журнал «Віра». До 1985 р. коштом української діаспори регулярно видавала «Вісник репресій в Україні».
Упродовж 1983-1994 рр. працювала в Українській редакції Радіо «Свобода» у Нью-Йорку. У 1990 р. Н. Світлична прибула в Україну та підтримала студентське голодування. Сприяла створенню музею шістдесятників у Києві. Від 1992 р. вела радіожурнал «Надія».
У 1994 р. Надія Світлична стала лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка за активну журналістську та публіцистичну діяльність. У 2005 р. була нагороджена Орденом княгині Ольги ІІІ ступеня. Вже посмертно у листопаді 2006 р. була нагороджена Орденом «За мужність» І ступеня.
Надія Світлична померла 8 серпня 2006 р. рівно за 3 місяці до свого 70-річчя у штаті Нью-Джерсі. Згідно з її заповітом була похована у Києві.
(Джерело: Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України https://csamm.archives.gov.ua/2021/11/08/nadiia-oleksiivna-svitlychna-1936-2006/)
