Осокорківська заплава, на південь від озера Тягле – об’єкт являє собою останні залишки великого лівобережного заплавного масиву центральної і притерасної заплави Дніпра в межах Дарницького району м. Києва. Межі об’єкту: вул. Колекторна на півночі, східний берег озера Тягле, виключаючи територію ландшафтного заказника місцевого значення «Озеро Тягле» – по краю Бортницької станції аерації (БСА) з урочищем Березівка та рештками заплави на схід від БСА (50.383071, 30.672483) – далі на захід, виключаючи ландшафтний заказник місцевого значення «Осокорківські луки» (148 га), вздовж краю селища Бортничі до адміністративної межі Києва на півдні, далі вздовж адміністративної межі, із заходу межа проходить східним берегом озера Худо – західним берегом озера Мартишів та північним берегом озер Небреж та Тягле. Загальна площа об’єкту близько 1882 га.
В княжі часи лівобережжя Києва належало до Чернігівщини. В літописі згадується лівобережна протока Золоча. Тоді уся лівобережна заплава мала природний гідрорежим та регулярно заливалася. Наразі давній Золочі, ймовірно, відповідають Русанівська протока та протока Підбірна, яка починається в районі Південного мосту, впадаючи в Дніпро біля села Вишеньки.
Південна частина київського лівобережжя до ХХ ст. залишалася ареною традиційного землекористування в заплаві Дніпра. Розташовані тут села Позняки, Осокорки та Бортничі мають давню історію. Найбільш детально вона показана на мапі Київської та Чернігівської губернії 1849-50 рр.
На мапі 1849-50 рр. показано гідрологію широкої Осокірнянської заплави. Значні фрагменти якої ще нещодавно існували в непорушеному вигляді: тут ми бачимо перетворені наразі в кар’єри для гідронамиву, а початково типові витягнуті стариці в урочищі Небреж. Тутешнє урочище Небереж зафіксоване топографами як заболочені луки зі старицями. Озеро вперше відмічене поміж селами Осокорки та Бортничі картографами 1860–70-х рр., і за півстоліття скоротилося на 500 м. Таким воно залишалося до початку 1960-х рр., коли Небреж перерізала дамба каналізаційного колектора. Аж до середини 1960-х рр. це була погранична місцина між землями громад Осокорків та Бортничів. Інше сучасне озеро Тягле на мапі 1897-1918 р. лежить за 1,5 км від Вирлиці. Протягом 1990-х рр. воно використовувалося як піщаний кар’єр для намивання Осокорків (Вакулишин, 2014).
Добрим орієнтиром є витягнуте з півночі на південь існуюче і сьогодні оз. Святище. В районі с. Бортничі простежується впадання річки Тростяниці (відомої з попередніх століть також як Млинна) в систему заплавних рукавів, які через заплавні озера впадають до Дніпра. Цікаво зернути увагу на лівобережне урочище Муляви, яке після будівництва Дарницького залізничного мосту та зміни гідрології в даному районі перетворилося на сучасний острів Ольжин.
Додаткові подробиці для району Позняків-Осокорків присутні на мапі долини Дніпра 1914 р. Починаючи від Микільської Слобідки заплава на південь неухильно розширюється, досягаючи найбільшої ширини в районі села Бортничі. В районі Позняків-Осокорків заплавне староріччя Тельбін переходить в систему кривих заток-озер на яких розташоване с. Позняки. Це добре помітно на мапі долини Дніпра 1910 р. (Рис. 2.5.8.61). Станом на 1892 р. вони називалися Позняковською протокою (Slownik.., 1892). Тут необхідно пригадати, що вся ця система проток на рукописній карті Київщини 40-х років ХVІІ ст. носила назву Тельба. На мапі 1914 р. вони підписані як озеро Ольхово, оз. Криничка, оз. Речка. Останнім озером ця система проток впадала в Дніпрову протоку між лівим берегом та островом Осокірнянський. Ця протока існувала здавна, позначена на мапах XVIII ст., як така що омивала Осокорки з заходу і відділяла острів Микільський (Осокрінянський). Зауважимо, що усі ці озера в велику воду сполучалися з розлогим болотом на південний-схід від Позняків-6. Толока та розташованими тут озерами Біле та Літвінове. Що ж до Осокорків то найдавніша частина цього села знаходиться між рукавом Річка, рукавом який веде в озеро Літвінове та болото Толока, а також з півдня рукавом Зареваха, який скеровується через заплаву на південь. Наразі між рукавами Річка та Літвінове влаштовано штучну затоку Церковщина. Решту колишньої системи заток, яка наразі носить назву оз. Біле затиснула сучасна забудова житлового масиву Позняки.
Позняки. В ХІХ ст. – поч. ХХ ст. Позняки, як і в XVIII ст. знаходилися на південь від протоки Тельбін, а вірніше на її південному продовженні – т.з. Позняківській затоці. На мапі 1849-50 рр. населений пункт складається з двох частин, які розташовані в звивинах тутешньої протоки.
На мапі долини Дніпра 1914 р.село розділене трьома гілками даної протоки аж на 4 частини.
С. Вакулишин (2014) наводить деякі топоніми що стосуються Позняків описуваного часу:
Нові Позняки – потужний виселок Позняків на північній околиці села, що виник приблизно у 80-ті рр. ХІХ ст. Мапа Київської губернії 1897-1918 р., не показуючи цього топоніма, дає зображення цього компактного поселення з церквою. Осокорки перебували у складі Микільсько-Слобідської волості
Берковщина – затока на лівому березі впритул до Позняків. Наприкінці ХІХ ст. тут лежав ланцюжок вузьких (до 70 м) озер-стариць.
Позняківка – велика стариця Дніпра, яка обмежувала з півночі Старі Позняки. Топографи 1897 р. зафіксували Позняківку без назви: довжина (між Пастовником та Жандаркою – близько 1 км. Ширина до 100 м. Назву річки Позянківка, яка побутувала у 1950-60-ті рр. пригадували сільські довгожителі поч. ХХІ ст.
Позняківське болото – займало в 1920-ті 40-рр. 5 км смугу між селами Позняки та Бортничі. На початку 30-х рр. міськраді було складено план меліорації 1500 га Позняківської заплави для створення тут приміського радгоспу. Наразі на місці цієї заплави лежать житлові масиви Харківський, Позняки та озеро Вирлиця.
Тильниця – озерце серед Позянківського болота – дніпровська стариця Прірва. Лежало на південь від позянківського кутка Гай. Існувало з 1931 р до першої половини 1990-х р. коли його поглинула розбудова житлового району Позняків. Назву що побутувала в 1950-ті-60 ті роки пригадали сільські довгожителі на поч. ХХІ ст.
Прірва – озеро-стариця Дніпра у Позняках посередині між Дарницьким кладовищем та Нижнім Тельбіном. Картографи 1897 р. зафіксували на місці Прірви болото. Довгожителі звуть Прірву річкою. Водойму без назви подано в довіднику «міськдовідки» (1989 р.). Площа 9 га, глибина до 4 м.
Пастовник – стариця Дніпра за 1 км від берегової лінії. Топографи 1897 р. позначили без назви: вузьке півколо завдовжки близько 0,5 км. У південно-східній частині з’єднували з Позянківкою.
Піщане – озеро на південно-західній околиці Позняків позначено без назви топографами 1897 р. близько 0,5 км майже паралельно Дніпру (це його вузька стариця). За спогадами довгожителів поч. ХХІ ст., які вказували назву Піщане, що побутувала в 1950-ті-60-ті рр. ХХ ст. в той час вона поєднувалася протокою з Берковщиною та Позняківкою.
Солоне – озеро на захід від с. Позняки – стариця Дніпра за понад 1 км від берега. Топографи 1897 р. позначили Солоне без назви.
Урлів – урочище біля Позняків. Забудоване на почтаку 90-х рр
Худа – стариця Дніпра південне продовження Підбірної. Довжина понад 1,3 км, ширина 30 м. Мапа 1897-1918 рр. подає Худо без назви відомої наприкінці 1990-х рр. довгожителям Осокорків.
Ковтуб – озеро у східній частині Старих Позняків. Приблизно довжиною (Пн. З-Пд. С) – 290 м. Вірогідно виникло – після повені 1931 р. (топографи 1897 р. не зафіксували). Висихання – середина 1980-х рр. Назву Ковтуб, що побутувала у 1950-60-ті рр. пригадали сільські довгожителі поч. ХХІ ст.
Наумка – озеро на Позняках між Гаєм та Старими Позняками, яке існувало в 1931 р до другої половини 90-х років, коли його поглинула розбудова житлового району Позняки. Довжина до 200 м. Назву що побутувала у 1950-ті-60-ті рр. ХХ ст. пригадували сільські довгожителі поч. ХХІ ст.
Убідь – озеро серед Позняківського болота. Утворилося після повені 1931 р. Топографами 1897 р. не зафіксовано. Убідь розділяє однойменний куток і куток Могуча в північно-східній частині Позняків.
Урочище Велике Вербиччя – урочище біля оз. Нижній Тельбін. Площа сіножаті – понад 2 га. В 2-й половні 20-х рр. ХХ ст. на Велике Вербиччя одночасно претендували селяни Кухмістерської Слобідки та Нових Позняків. Наразі на місці цього урочища знаходиться промислова зона.
Осокорки. Станом на 1799 р. село Осокорки було показане, розділеним протокою (яка впадала в Дніпро приблизно в місці суч. затоки Берковщина), на дві частини. С. Вакулишин (2014) наводить деякі топоніми що стосуються Осокорків описуваного часу:
Вирлиця – озеро зафіксоване картографами 1897 р.
Мартишів – озеро, яке в 1897 та 1932 р. зафіксовано без назви. Вперше його назву подає «Атлас туриста Киев», 1988 р.
Зариваха – озеро на Осокорках, серед садово-дачного масиву (40-50 лінії), за 1 км від Дніпра. Станом на середину ХХ ст. півколом обходило куток с. Осокорки – Завальну. Довжина близько 1,5 км, ширина до 50 м. Топографи 1897 р. зафіксували інший варіант назви – Заривашки.
Затока Синятин у 1920-ті -40-і рр була затокою Дніпра (інша назва Комуніст). Згадується в документах XVII-XIX ст. як урочище. На мапі 1897-1918 рр. позначено як старицю, початок ланцюжка, який вів до оз. Небреж.
Підбірна – озеро довжиною 500 м та шириною 75 м, яке зафіксували картографи 1897 р.
Небереж – урочище зафіксоване топографами 60-х рр. ХІХ ст. як заболочені луки зі старицями. Пономарівське – озеро на Осокорках серед дачного масиву (47-50 лінія) показане, але не підписане на мапі 1897-1918 р. Це продовження Заривахи. Довжина близько 600 м, ширина – 30 м.
Тягле – озеро, яке на мапі 1897/1918 р. лежить за 1,5 км від Вирлиці.
Худа – озеро-стариця Дніпра південне продовження Підбірної. Довжина понад 1,3 км, ширина 30 м. Мапа 1897/1918 р. подає Худо без назви відомої наприкінці 90-х рр. довгожителям Осокорків.
Яремине – озеро біля Осокорків, серед дачних кварталів (45-52 лінія) між озерами Зариваха та Піскун. Довжина. Пн.-Пд. – 500 м. Ширна до 40 м. Мапа 1897/1918 рр. подає Яремине без назви.
Бортничі. На німецькомовних мапах 1875 та 1891 р. ми бачимо с. Бортничі. На мапі 1891 р., що так як і в попередній період с. Бортничі знаходилося на заплаві на захід від сучасного озера Заплавне. На краю борової тераси знаходилися лише казарми Млинок (на річці, що стікала з борової тераси – р. Тростяниця з попереднього історичного періоду?) та кладовище (на своєму сучасному місці). На захід від села з заплави збігало кілька водотоків, які впадали в систему притерасних рукавів та заплавних озер (імовірна літописна Золоча). За даними 1885 року, Бортничі, колишнє державне село при озерах Млинному та Тинниці. С. Вакулишин (2014) наводить деякі топоніми що стосуються Бортничів описуваного часу:
Панський ріг – урочище поблизу Бортничів згадуване в документі 1888 р. (опис володінь селян Вигурівщини) – тоді урочище замчало 12 га. Довгожителі згадують про нього як сільське пасовище.
Кров’яче Озеро на захід від старих Бортничів, у заплаві Дніпра (за 4 км від берегової лінії). Топографи кінця ХІХ ст. зафіксували довжину 750 м, сучасна довжина -350 м.
Гора – підвищена частина історичного центру Бортничів розпланована в 1905 р. на місці лісових вирубок. Лежить навпроти Нижніх Бортничів. На Гору переселялися бортничани, яким дошкуляли часті повені.
Тростяниця – зазначено, як річка, повертаючи на південь у Бортничах через систему лівобережних проток збігає в Дніпро. (https://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Sci/Kyiv/Islands/History/kyiv-capitalism-1850-1917/dnieper-left-bank-1850-1917.html)
Після закінчення спорудження Південного мосту гідронамив поховав заплаву мальовничого урочища Чорні лози, на місці якого постали нові житлові квартали. Забудова поступово просувалася на південь вздовж озера Вирлиця. Для гідронамиву активно використовувалися також початково невеличкі заплавні озера Тягле, Небреж та Мартишів. Внаслідок цього вони значно збільшились у площі. Вздовж річки Дніпро та протоки Підбірна протягнулися суцільні городницькі товариства. Хаотичне захоплення землі тут на початку 1990-х рр. ніхто не контролював. Тож наразі від колись неозорого заплавного масиву залишився невеликий фрагмент, затиснутий між міською забудовою та дачними масивами. Він потребує негайної охорони.
Вказана ділянка характеризується добрим ступенем збереженості усіх типів заплавної рослинності. Саме тут збереглися чи не найбільші в межах міста площі водної, прибережно-водної, лучної, болотяної рослинності та фрагменти заплавних лісів, зокрема в урочищі Березівка, південніше озера Тягле.
Водна рослинність цього заплавного масиву характеризується великим різноманіттям. Ряски мала (Lemna minor) та трироздільна (L. trisulca), а також жабурник (Hydrocharis morsus-ranae) є звичайними видами водних поверхонь. З занурених рослин звичайними є кушир занурений (Ceratophyllum demersum), елодея канадська (Elodea canadensis) та різак алоєвидний (Stratiotes aloides). В окремих водоймах Осокорківської заплави зрідка трапляється рідкісний у Києві плавушник болотяний (Hottonia palustris).
Високу цінність мають поширені тут угруповання сальвінії плаваючої (Salvinia natans), водяного горіха (Trapa natans), а також латаття білого (Nymphea alba) та глечиків жовтих (Nuphar lutea) (в комплексі з сальвінією чи водяним горіхом). Через свою рідкість та вразливість їх включено до Зеленої книги України, (2009). Сальвінія плаваюча та водяний горіх плаваючий охороняються Червоною книгою України (2009а), а інші дві рослини рішеннями Київради № 219/940 від 29.06.2000 р. та № 880/2029 від 23.12.2004 р. (Перелік рослин та тварин…).
Добре розвинутою є прибережно-водна рослинність. Тут зростають очерет (Phragmites australis), рогіз вузьколистий (Typha angustifolia), широколистий (T. latifolia) та рогіз Лаксмана (T. laxmanii), куга озерна (Schoenoplectus lacustris), осока гостра (Carex acuta), частуха подорожникова (Alisma plantago-aquatica), хвощ болотяний (Equisetum palustre), плетуха звичайна (Calystegia sepium), ситник скупчений (Juncus conglomeratus), комишівник звичайний або оситняг (Scirpoides holoschoenus), ситник членистий (Juncus articulatus) та чорний (J. atratus), вовоконіг європейський (Lycopus europaeus), перстач прямий (Potentilla erecta), валеріана лікарська (Valeriana officinalis), фіалка персиколиста (Viola stagnina), алтея лікарська (Althea officinalis), череда трироздільна (Bidens tripartita), вербозілля звичайне (Lysimachia vulgaris), гадючник в’язолистий (Filipendula ulmaria), плакун верболистий (Lythrum salicaria), чистець болотяний (Stachys palustris), грічак почечуйний (Persicaria maculosa), стрілолист (Sagittaria sagittifolia), сусак зонтичний (Butomus umbellatus), а також рідкісна наразі в Києві рослина — їжача голівка зринувша (Sparganium emersum), яка охороняється рішенням Київради № 880/2029 від 23.12.2004 р. (Перелік рослин та тварин…).
На луках проектованого ландшафтного заказника зростають стоколос житній (Bromus secalinus) та безостий (B. inermis), куничник сіруватий (Calamagrostis canescens), катаброза водяна (Catabrosia aquatica), грястиця збірна (Dactylis glomerata), пирій повзучий (Elytrigia repens), очеретянка канаркова (Phalaris canariensis), тимофіївка лучна (Phleum pratense), золототисячник малий (Centaurium erythraea), зірочник п’яне сіно (Stellaria hippoctona), авран лікарський (Gratiola officinalis), мітлиця повзуча (Agrostis stolonifera), кравник звичайний (Odontites vulgaris), дивина чорна (Verbascum nigrum), вероніка довголиста (Veronica longifolia), люцерна серповидна (Medicago falcatа) та хмелевидна (M. lupulina), дивина борошниста (Verbascum lychnitis), люцерна посівна (Medicago sativa), буркун білий (Melilotus albus), чина лучна (Lathyrus pratensis), лядвинець рогатий (Lotus corniculatus), молочай кіпарисовидний (Euphorbia cyparissias) та лозний (E. esula subsp. tommasiniana), еспарцет піщаний (Onobrychis arenaria), конюшина альпійська (Trifolium alpestre), польова (T. arvense), гірська (T. montanum) та повзуча (T. repens), горошок чотриринасінний (Vicia tetrasperma), кмин звичайний (Carum carvi), морква дика (Daucus carota), волошка лучна (Centaurea jacea), жовтець їдкий (Ranunculus acris) та багатоквітковий (R. polyanthemos) та повзучий (R. repens), рутвиця блискуча (Thalictrum lucidum) та проста (T. simplex), цибуля гранчаста (Allium angulosum), зніт гірський (Epilobium montanum), холодок лікарський (Asparagus officinalis), мітлиця велетенська (Agrostis gigantea), мак дикий (Papaver rhoeas), пажитниця багаторічна (Lolium perenne), сизюринхій гірський (Sisyrinchium montanum), вероніка сива (Veronica incana), ситник сизий (Juncus inflexus), стиснутий (J. compressus) та тонкий (J. tenuis).
Зустрічаються і регіонально рідкісні види: китятки чубаті (Polygala comosa), ожика багатоквіткова (Luzula multiflora) та бліда (L. pallescens), фіалка персиколиста (Viola stagnina), хвощ зимуючий (Equisetum hyemale), а також горошок рідкоцвітий (Vicia laxiflora). Ці рослини заслуговують бути взятими під охорону на території Києва.
На території проєктованого заказника виявлено також популяції внесених до Червоної книги України (2009а) рослин: пальчатокорінника м’ясо-червоного (Dactylorhiza incarnata), зозулинця рідкоквіткового (Anacamptis laxiflora), півників сибірських (Iris sibirica) та регіонально рідкісного тирлича звичайного (Gentiana pneumonanthe), який охороняється рішенням Київради № 219/940 від 29.06.2000 р. На заболочених ділянках також зростають півники болотяні (Іris pseudacorus), які охороняються рішенням Київради № 880/2029 від 23.12.2004 р. В лучних травостоях зрідка зустрічається реліктова папороть — вужачка звичайна (Ophioglossum vulgatum), яка охороняється рішенням Київради № 219/940 від 29.06.2000 р. та рекомендована до включення до Червоної книги України (Перелік рослин та тварин…; Парнікоза, 2012; Парнікоза, Целька, 2018).
Значну площу займають піщані луки, на яких звичайними видами є пижмо звичайне (Tanacetum vulgare), гвоздика Борбаша (Dianthus borbasii), костриця Бекера (Festuca beckeri), куничник наземний (Calamagrostis epigejos), козельці великі (Tragopogon major), миколайчики плоскі (Eryngium planum), хвилівник звичайний (Aristolochia clematitis), перстач сріблястий (Potentilla argentea), осока лігерійська (Carex ligerica), щавель горобиний (Rumex acetosella) та кінський (R. confertus), цмин пісковий (Helichrysum arenarium), нечуйвітер зонтичний (Hieracium umbellatum), полин дніпровський (Artemisia campestris), псамофілієла мурова (Psammophliella muralis) та подорожник ланцетолистий (Plantago lanceolata). Тут також виявлений рідкісний у Києві хвощ галузистий (Equisetum ramossisimum).
Фрагменти листяного лісу розташовуються, головним чином, вздовж проток та представлені деревостанами з тополі чорної або осокора (Populus nigra) та верби білої (Salix alba). Значною є участь осики (Populus tremula) та берези повислої (Betula pendula). Зустрічаються тополя біла (Populus alba), робінія звичайна (Robinia pseudoacacia), вільха чорна (Alnus glutinosa), облепіха (Hippophae rhamnoides), верба козяча (Salix caprea), ламка (S. fragilis) та сіра (S. cinerea), дуб черещатий (Quercus robur), сосна звичайна (Pinus sylvestris) та клен американський (Acer negundo). Зарості чагарників формують верба тритичинкова (Salix triandra) та розмаринолиста (Salix rosmarinifolia), дрік фарбувальний (Genista tinctoria) та ожина сиза (Rubus caesius). Надзвичайно декоративні півники сибірські страждають від обривання на букети.
В травостої цих лісів зафіксовано різноманіття видів: вербозілля лучне (Lysimachia nummularia), холодок лікарський (Asparagus officinalis), хвощ зимуючий (Equisetum hyemale), бугила лісова (Anthriscus sylvestris), деревій пагорбовий (Achillea collina) та звичайний (A. millefolium), лопух великий (Arctium lappa), полин гіркий (Artemisia absinthium), сідач коноплевий (Eupatorium cannabinum), топінамбур (Helianthus tuberosus), любочки осінні (Leontodon autumnalis), королиця звичайна (Leucanthemum vulgare), триреберник непахучий (Matricaria perforata), гаркуша нечуйвітрова (Picris hieracioides), жовтий осот болотний (Sonchus palustris), дзвоники круглолисті (Campanula rotundifolia) та сибірські (C. sibirica), смілка зозуляча (Silene flos-cuculi), зірочник злаковидний (Stellaria graminea), розхідник звичайний (Glechoma hederacea), вовконіг європейський (Lycopus europaeus), материнка звичайна (Origanum vulgare), осока шорстковолосиста (Carex hirta), перстач гусячий (Potentilla anserina) та гадючник звичайний (Filipendula vulgaris).
Великого різноманіття досягають сапротрофні та дерево-руйнівні гриби.
На території об’єкту наявні угруповання, які охороняються Додатком 1 до Резолюції № 4 Бернської конвенції та Оселищною Директивою ЄС: вербові та тополеві ліси, псамофітні комплекси, луки, алювіальна та водна рослинність (Siedliska — Przewodnik metodyczny; Тлумачний.., 2017).
В складі флори присутні також численні рудеральні та синантропні види, що є проявом негативного впливу людської діяльності на цей масив: ваточник сирійський (Asclepias syriaca), герань маленька (Geranium pusillum), берізка (Convolvulus arvensis), нечуйвітер зонтичний (Hieracium umbellatum), латук татарський (Lactuca tatarica), ахірофорус плямистий (Hypochaeris radicata), підбіл (Tussilago farfara), нетреба ельбська (Xanthium albiunum), чорнокорінь лікарський (Cynoglossum officinale), грицики (Capsella bursa-pastoris), жовтушник сірий (Erysimum canescens), хріниця рідколистний (Lepidium densiflorum), кучерявець Софії (Descurainia sophia), мишій сизий (Setaria glauca), спориш (Polygonum aviculare), полоскуха (Echinochloa crusgalli), золототисячник канадський (Solidago canadensis), полин звичайний (Artemisia vulgaris), череда (Bidens frondosa), ромашка лікарська (Chamomilla recutita), осот польовий (Cirsium arvense), злинка канадська (Conyza canadensis), скерда покрівельна (Crepis tectorum), чистотіл (Chelidonium majus), паслін чорний (Solanum nigrum), триреберник непахучий (Matricaria perforata), гаркуша нечуйвітрова (Picris hieracioides), лебеда біла (Chenopodium album), гикавка сіра (Berteroa incana), дворядник тонколистий (Diplotaxis tenuifolia), льонок звичайний (Linaria vulgaris) та амброзія полинолиста (Ambrosia artemisisfolia).
Невеличкі колки з осики та берези, які подекуди ще збереглися на Осокорківських луках, восени багаті на підберезники та підосичники (Leccinum aurantiacum), а також білі грузді (Lactarius resimus) та сироїжки (Russula sp.).
З мохоподібних на території об’єкту виявлений печіночник маршанція звичайна (Marchantia polymorpha).
Світ тварин заплави надзвичайно розмаїтий і маловивчений. Але можна констатувати, що різноманітність умов та велика площа проектованого ландшафтного заказника забезпечують самопідтримання усіх ланок тваринного світу природних територій. В численних протоках та озерах мешкають великі популяції річкового рака (Astacus leptodactylus), що стрімко зникає з водойм Києва внаслідок їх прогресуючого забруднення. З м’якунів поширені численні види ставковиків, котушок, живородок, а також кулька річкова (Sphaerium rivicola) та річкова чашечка (Ancylus fluviatilis). З рідкісних безхребетних у тутешніх водоймах ще досить часто трапляється занесена до Червоної книги України (2009b) п’явка медична (Hirudo medicinalis).
Найбільш багатим є світ комах, серед яких і рідкісні. На берегах протоки Підбірна виявлено махаона (Papilio machaon), включеного до Червоної книги України (2009b). Характерними комахами заплави є також плавунець облямований (Dytiscus marginalis) та водолюб великий (Hydrous piceus), які виявлені нами, зокрема, у водоймах Осокорківської заплави. В 2020 р. тут зафіксовано бабку рівночеревця решітчастого (Orthetrum cancellatum). Береги озера Тягле становлять також цінний резерват для листоїдних довгоносикоподібних жуків (Назаренко, 2005).
Тутешні озера мають багату іхтіофауну. Зокрема, відомо, що в озері Тягле зустрічаються плітка (Rutilus rutilus), краснопірка (Scardinius erythrophthalmus), вівсянка звичайна (Leucaspius delineatus), верховодка звичайна (Alburnus alburnus), плоскирка (Blicca bjoerkna), лящ (Abramis brama), щука (Esox lucius), триголкова колючка (Gasterosteus aculeatus), морська іглиця пухлощока (Syngnathus abaster), окунь (Perca fluviatilis) та бичок-гонець (Babka gymnotrachelus). 70% видів становить промислова група, що відкриває великі можливості для аматорського рибальства. Найбільш масовими видами є лящ, вівсянка та верховодка (Кундієв та ін., 2005).
Надзвичайно велике значення має територія проєктованого ландшафтного заказника для птахів, адже урочище розташоване уздовж Дніпровського екологічного коридору. Тож, великі маси перелітних птахів, головним чином коловодних (качки, гуси, кулики) на шляху своєї міграції знаходять тут перепочинок. При цьому слід нагадати, що згідно ратифікованій Україною Конвенції «Про охорону мігруючих видів птахів», наша держава зобов’язалася сприяти охороні перелітних видів та зберігати необхідні для цього місця.
Крім перелітних видів на заплаві мешкають 1-2 пари коловодника звичайного (Tringa totanus), пара грицика великого (Limosa limosa), пара луня болотяного (Circus aeruginosus), пара чайки (Vanellus vanellus). На гніздуванні також відмічено пірникозу велику (Podiceps cristatus), лиску (Fulica atra), яструба великого (Accipiter gentilis) та малого (Accipiter nisus), бугайчика (Ixobrychus minutus), погонича звичайного (Porzana porzana), пастушка (Rallus aquaticus), рибалочку (Alcedo atthis), сорокопуда чорнолобого (Lanius minor) та тернового (L. collurio), перепілку (Coturnix coturnix), деркача (Crex crex), локалітет очеретянки чагарникової (Acrocephalus palustris) та просянки (Emberiza calandra), очеретянку велику (Acrocephalus arudinaceus) та лучну (A. schoenobaenus), плиску жовту (Motacilla flava) та білу (M. alba), трав’янку лучну (Saxicola rubetra), вивільгу (Oriolus oriolus), соловейка східного (Luscinia luscinia), синьошийку (Luscinia svecica), ластівку сільську (Hirundo rustica) та берегову (Riparia riparia), ремеза (Remiz pendulinus), вівсянку очеретяну (Emberiza schoeniclus) та вусату синицю (Panurus biarmicus). На поодиноких деревах осокорів гніздують крук (Corvus corax), сова вухата (Asio otus) та одуд (Upupa epops), а також боривітер звичайний (Falco tinnunculus) та підсоколик великий (Falco subbuteo). У лісовій та чагарниковій частині території можна спостерігати дятлів великого строкатого (Dendrocopos major), середнього (Dendrocopos medius) та малого (Dryobates minor), сирійського дятла (Dendrocopos syriacus), сивого дятла (Picus canus), крутиголовку (Jynx torquilla), припутня (Columba palumbus), кропив’янку сіру (Sylvia communis), чорноголову (S. atricapilla) та садову (S. borin), горихвістку чорну (Phoenicurus ochruros), чикотня (Turdus pilaris), чорного (Turdus merula) та співочого (Turdus philomelos) дроздів, а також дрозда-омелюха (Turdus viscivurus), вівсянку звичайну (Emberiza citrinella), щиглика (Carduelis carduelis), зеленяка (Chloris chloris), вільшанку (Erithacus rubecula), довгохвосту синицю (Aegithalos caudatus), вівчарика весняного (Phylloscopus trochilus) та вівчарика-ковалика (P. collybita), а зрідка – вівчарика зеленого (P. trochiloides).
На озері Мартишів існує колонія чорного (Chlidonias niger) та річкового крячків (Sterna hirundo), гніздує крижень (Anas plathyrhychos), чирянка велика (A. querquedula), лиска (Fulica atra) та водяна курочка (Gallinula chloropus). Регулярно трапляються озерний (Chroicocephalus ridibundus) та жовтоногий мартини (Larus cachinanns), крячок річковий (Sterna hirundo). На озері зрідка годується крячок малий (Sternula albifrons), занесений до Червоної книги України (Наказ.., 2021б).
11 червня 1995 р. на Осокорках виявлено також кулика-сороку (Haematopus ostralegus) — вид, внесений до Червоної книги України (2009b) (Костюшин, 1998). На каналі БСА навесні 2019 р.виявлено червонокнижних (Наказ.., 2021б) змієїда (Circaetus gallicus) та чорного шуліку (Milvus migrans) (Кузьо, 2019).
Під час міграції та на прольоті тут зустрічаються такі рідкісні види, як луні лучний (Circus pygargus) та польовий (Circus cyaneus), підорлик малий (Aquila pomarina), змієїд (Circaetus gallicus), осоїд (Pernis apivorus), орлан-білохвіст (Haliaeetus albicilla) та лелека чорний (Ciconia nigra).
Важливе значення має район гирла каналу БСА, адже тут вода не замерзає тож на лунках збираються водоплавні птахи. Тут, зокрема відмічено великі скупчення гоголя (Bucephala clangula), включеного до Червоної книги України (Наказ.., 2021б). Скупчення цієї качки чи окремі особини зафіксовані також вздовж самого каналу. В гирлі каналу та на самому каналі у 2001-2004, 2014, 2019 рр. зафіксовано зимівлю іншого червонокнижного птаха – орлана-білохвоста (Haliaetus albicilla) (Гаврилюк, 2008; Давиденко, 2019). На бортницькому каналі виявлений також червонокнижний сірий сорокопут (Lanius excubitor) (Давиденко, 2019).
З ссавців на території заплавного урочища зустрічаються ондатра (Ondatra zibethicus), зокрема зафіксована у 2021 р. на озері Небреж, норка американська (Neovison vison), заєць сірий (Lepus europaeus), їжак білочеревий (Erinaceus roumanicus), ласка (Mustela nivalis) та кріт (Talpa europaea), зокрема для заплави на південь від каналу БСА. За даними https://www.inaturalist.org для околиць каналу БСА наводиться бобер річковий (Castor fiber, 2021 р.) та руда полівка (Myodes glareolus, 2019 р.), натомість на Осокорківських луках відмічали сірого пацюка (Rattus norvegicus, 2000-ні рр.).
Територія проєктованого ландшафтного заказника, що знаходиться впритул до житлового масиву Позняки, має надзвичайно важливе значення для забезпечення рекреації мешканців новобудов. Такі паркові зони найлегше створити навколо озер Тягле та Небреж, щоб не повторити помилку повної забудови та освоєння берегів озера Вирлиця. Необхідно зберегти частину заплави з озером В’язки — урочище В’язки та урочище Березівка. Також необхідно включити до складу заказника урочище Вітовець, яке наразі віддане під забудову. Вони не мають повторити долі району Заплавного озера у Бортничах, оточеного забудовою.
Майже всю територію Осокорківської заплави аж до південної межі міста роздано під забудову. Проте, мешканці Осокорків не погодилися з таким станом речей та виборюють створення екопарку «Осокорки». https://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Sci/Kyiv/Islands/kyiv-dnipro-conservation/projected-spas/osokorky-zaplava-kyiv.html
