М-Р

Вулиця Варвари Маслюченко

Вулиця в Дарницькому районі міста Києва, селище Бортничі. Пролягає від вулиці Івана Дяченка до Лісної вулиці.

Прилягають Демидівська вулиця, Вересковий провулок і вулиця Чехова.

Виникла в середині XX століття, мала назву вулиця Жданова, на честь радянського партійного і державного діяча Андрія Жданова.

Сучасна назва на честь Варвари Маслюченко, української актриси — з 2016 року.

Розпорядження Київського міського голови від 19 лютого 2016 року № 125/1 «Про перейменування бульвару, вулиць, площі та провулків у місті Києві» // Хрещатик. — № 65 (4835). — 2016. — 17 червня. — С. 2–3. Архівовано з першоджерела 17 червня 2016.

Обговорення щодо перейменування вулиці Жданова у Дарницькому районі на вулицю Варвари Маслюченко // Офіційний сайт Київської міської державної адміністрації. — 2015. — 10 вересня — 10 листопада.

Варвара Олексіївна Маслюченко (2 грудня 1902, Харків — 21 січня 1983, Київ) — українська актриса. Дружина українського письменника Остапа Вишні (Губенка).

Автор книги «Про Остапа Вишню. Спогади». Знялась у фільмах: «Каламуть», «Троє», «Гроза над полями», «Люди моєї долини», «Лісова пісня», «Сповідь», «Вавилон-ХХ».

Вулиця Олександра Мишуги

Вулиця в Дарницькому районі міста Києва, житловий масив Осокорки. Пролягає від вулиці Лариси Руденко до проспекту Петра Григоренка.

Вулиця запроектована під назвою Нова, 1. Сучасна назва на честь українського оперного артиста Олександра Мишуги — з 1993 року.

Розпорядження Київської міської ради народних депутатів та Київської міської державної адміністрації від 13 липня 1993 року № 96/737 «Про найменування нових вулиць на масиві Осокорки-Позняки Харківського району м. Києва» // Державний архів м. Києва, ф. 1689, оп. 1, спр. 140, арк. 41–44. Архівовано з першоджерела 12 липня 2013.

Олександр Пилипович Мишуга (Мишуґа) (псевдонім — Філіппі-Мишуґа; англ. Mishuga Oleksandr, пол. Myszuga Aleksander, рос. Мишуга Александр; 20 травня 1853, c. Новий Витків — 9 березня 1922, Фрайбург) — український оперний співак (лірико-драматичний тенор) і педагог. Український викладач Київської музично-драматичної школи М. В. Лисенка. Меценат.

Співав у Мілані, Турині, Варшаві, Кракові, Києві, Санкт-Петербурзі, Берліні, Лондоні, Відні, Парижі.

Працював на педагогічній ниві у Львові, Варшаві, Мілані, Римі, Стокгольмі та Києві.

За допомогою Мишуги вийшла у світ збірка Івана Франка «Зів’яле листя»,

перший том фундаментального дослідження «Українське мистецтво» музею Полтавського земства, який підготував цю працю, надавав матеріальну допомогу театру Миколи Садовського, українській газеті «Рада» (Київ), допомагав студентам і погорільцям, дитячим притулкам, різним товариствам і лікарням. На схилку літ усе своє майно і гроші Мишуга заповів Вищому музичному інститутові ім. М. Лисенка у Львові, де заснував кілька стипендій для малозабезпечених студентів.

Найвідоіміші партії світового оперного репертуару (Андрій – «Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського; Герман – «Пікова Дама» та Ленський – «Євгеній Онєгін» П.Чайковського; Отелло – «Отелло» Дж.Верді; Йонтек – «Галька» і Стефан – «Страшний двір» С.Монюшка; Ромео – «Ромео і Джульєта» Ш.-Ф. Гуно; Фернанд – «Фаворитка» Г.Доніцетті та багато ін.).

Вулиця Маршала Москаленка

Вулиця в Дарницькому районі міста Києва, житловий масив Осокорки. Пролягає від вулиці Григорія Ващенка до кінця забудови.

Назва на честь Маршала Радянського Союзу, двічі Героя Радянського Союзу Кирила Москаленка — з 1998 року.

Розплановано 2013 року, забудову не розпочато.

Рішення Київської міської ради від 29 жовтня 1998 року № 44/145 «Про найменування нової вулиці» // Державний архів м. Києва, ф. 1697, оп. 1, спр. 175, арк. 239. Архівовано з першоджерела 16 листопада 2012.

Кирило Семенович Москаленко (28 квітня (11 травня) 1902 — 17 червня 1985) — військовий діяч, Маршал Радянського Союзу, двічі Герой Радянського Союзу, Герой ЧССР.Почесний громадянин Вінниці.

Бригада під його керівництвом брала участь в оборонних боях у районах міст Луцьк, Володимир-Волинський, Рівне, Торчин, Новоград-Волинський, Малин, в обороні переправ через pp. Тетерів, Прип’ять, Дніпро, Десна.

Вулиця Олени Пчілки

Вулиця в Дарницькому районі міста Києва, житловий масив Позняки. Пролягає від проспекту Петра Григоренка до вулиці Драгоманова.

Вулиця запроектована під назвою Перспективна. Сучасна назва на честь української письменниці Олени Пчілки — з 1993 року.

Олена Пчілка (справжнє ім’я Ольга Петрівна Косач) з дому Драгоманова; 5 (17) липня 1849, Гадяч — 4 жовтня 1930) українська письменниця, перекладач, етнограф, публіцист, громадський діяч, журналіст , видавець, редактор, науковець та педагог, член-кореспондент Всеукраїнської академії наук.

Видавець журналу «Рідний Край» з додатком «Молода Україна» (1908–1914), «Газети Гадяцького земства» (1917–1919).

Автор книжки «Український народний орнамент» із 23 кольоровими замальовками писанок та творів: «Товаришки», «Світло добра і любові», «Соловйовий спів», «За правдою», «Артишоки», «Півтора оселедця», «Сужена не огужена», «Світова річ».

Олені Пчілці належить поважне місце в українській дитячій літературі. Крім численних поезій, казок, оповідань, вона написала для дітей багато п’єс: «Весняний ранок Тарасовий», «Казка Зеленого гаю», «Щасливий день Тарасика Кравченка», «Киселик, Скарб, Мир миром», «Кобзареві діти».

Пчілці належить чимало перекладів і переспівів світової класики: Овідія, А. Міцкевича, О. Пушкіна, Й. В. Ґете, Г. К. Андерсена, В. Гюґо.

Вона написала низку публіцистичних, літературно-критичних статей і спогадів: «М. П. Старицький», «Марко Кропивницький яко артист і автор», «Євген Гребінка і його час», «Микола Лисенко», «Спогади про Михайла Драгоманова», «Автобіографія».

Вулиця Степана Олійника

Вулиця в Дарницькому районі міста Києва, житловий масив Позняки. Пролягає від вулиці Ревуцького до тупика.

Вулиця виникла в середині 80-х років XX століття. Сучасна назва на честь українського поета-гумориста Степана Олійника — з 1990 року.

Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 13 лютого 1990 року № 149 «Про повернення вулицям історичних назв, найменування і перейменування площі і вулиць у м. Києві, а також впорядкування нумерації окремих будинків» // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 8, спр. 3740, арк. 76–79. (Бюлетень виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів. — 1990. — № 2. — С. 27–29.) Архівовано з першоджерела 8 березня 2013.

Степан Іванович Олійник (21 березня (3 квітня , Пасицели – 11 січня 1982, Київ) — український поет-гуморист і сатирик, журналіст, викладач української мови та літератури

Автор творів: «Мої земляки», «Наші знайомі», «Ознаки весни», «Гумор і сатира», «Як ми скажем — так і буде», «Ровесники», «Сер Макітра», «З щирим серцем, а про декого з перцем», «Дорога дама», «Який Сава — така й слава», «Здоровенькі були», «Ой ти, Галю!», «Карась-середняк», «П’яні вовки», «Дозвольте запевнить», «Добрий день вам, добрі люди», «Дозасідався…», «Батьки і діти», «Здоровше з гумором живеться», «Готов почати все спочатку», «В ім’я добра — супроти зла», «Де Іван?», «Гуморески»; збірки автобіографічних оповідань «З книги життя»; творів у 4-х томах (1978). Опублікував понад сто поетичних фейлетонів. Написав лібрето комічної опери «В степах України».

Вулиця Кирила Осьмака

Вулиця в Дарницькому районі міста Києва, селище Бортничі. Пролягає від вулиці Євгенія Харченка до Березневої вулиці.

Прилучаються вулиці Коцюбинського, Карла Маркса та Заплавна.

Виникла в 1-й третині XX століття під назвою вулиця Горького, на честь російського письменника Максима Горького.

Сучасна назва вулиці на честь українського політичного та громадського діяча Кирила Осьмака — з 2015 року.

Рішення Київської міської ради від 3 вересня 2015 року № 944/1808 «Про перейменування вулиць, площ, провулків та проспектів у місті Києві» // Хрещатик. — 2015. — № 133 (4729). — 23 вересня. — С. 6. Архівовано з першоджерела 17 червня 2016.

Обговорення щодо перейменування вулиці Максима Горького у Дарницькому районі (с. Бортничі) міста Києва на вулицю Кирила Осьмака // Офіційний сайт Київської міської державної адміністрації. — 2014. — 2 жовтня — 2 грудня.

Кирило Іванович Осьмак (псевдо: «Марко Горянський») — (9 травня 1890 — 16 травня 1960) — діяч Української Центральної Ради, діяч ОУН, Президент Української Головної Визвольної Ради.

Агроном, організатор кооперативів. Був репресований. У 1994 році Кирило Іванович офіційно реабілітований Генеральною прокуратурою України, як «безпідставно репресований у 1948 році», а також на початку 1995 року прокуратурою Харківської області за репресії 1928 і 1930 рр.

Активно та результативно займався популяризаційною та науковою діяльністю з питань організації українського сільського господарства. Його творчі здобутки становлять близько 50 різних наукових, науково-популярних статей, його вважають засновником і розробником методології з напрямку бурякової кооперації в Україні. Автор сільськогосподарського термінологічного словника.

Вулиця Юрія Пасхаліна

Вулиця в Дарницькому районі міста Києва, місцевість Нова Дарниця. Пролягає від Привокзальної площі та Привокзальної вулиці до Російської вулиці.

Прилучаються вулиці Павла Чубинського, Сормовська, Костянтина Заслонова і Новодарницька.

Вулиця відома з початку XX століття під назвою Центральна.

У середині 1920-х – на початку 1930-х років набула назву вулиця Ілліча, на честь російського політичного діяча Володимира Ульянова-Леніна. Під час нацистської окупації міста в 1941-1943 роках – вулиця Григорія Сковороди. По війні знову носила назву вулиця Ілліча.

У червні – серпні 2015 року Київська міська державна адміністрація провела громадське обговорення щодо перейменування вулиці на честь журналіста, Героя України, Героя Небесної сотні В’ячеслава Веремія. Враховуючи негативні результати обговорення, комісією з питань найменувань при Київському міському голові було рекомендовано запропонувати інший варіант перейменування.

Сучасна назва на честь Героя України, Героя Небесної сотні Юрія Пасхаліна – з 2016 року.

Попередня назва наведена в покажчику вулиць на карті міста 1935 року.

Обговорення щодо перейменування вулиці Ілліча у Дарницькому районі на вулицю В’ячеслава Веремія // Офіційний сайт Київської міської державної адміністрації. — 2015. — 10 червня. — 10 серпня.

Обговорення щодо перейменування вулиці Ілліча у Дарницькому районі на вулицю Юрія Пасхаліна // Офіційний сайт Київської міської державної адміністрації. — 2015. — 10 вересня — 10 листопада.

Юрій Олександрович Пасхалін (18 січня 1984, с. Носачів, Смілянський район,Черкаська область, УРСР – 19 лютого 2014, Київ, Україна) – активіст Євромайдану. Убитий біля Майдану Незалежості, боєць Небесної Сотні. Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21 листопада 2014, посмертно), нагороджений медаллю «За жертовність і любов до України» (червень 2015) (посмертно).

Навчався в м.Сміла та був вихованцем Школи олімпійських резервів у Харкові — займався штангою. В останні роки проживав у Києві, працював на приватному підприємстві комірником. 19 лютого отримав три вогнепальні поранення в спину і 1 поранення з пневматичної зброї.

Вулиця Петра Прокоповича

Вулиця в Дарницькому районі міста Києва, селище Бортничі. Пролягає від Лісної вулиці до кінця забудови.

Прилучається Озерна вулиця.

Вулиця почала формуватися наприкінці 1930-х — на початку 1940-х років. Остаточно сформована та забудована в 1950-х роках під назвою вулиця Фрунзе, на честь радянського військового діяча Михайла Фрунзе.

Сучасна назва на честь українського бджоляра та винахідника Петра Прокоповича — з 2016 року.

Обговорення щодо перейменування вулиці Фрунзе у Дарницькому районі на вулицю Петра Прокоповича // Офіційний сайт Київської міської державної адміністрації. — 2015. — 10 вересня — 10 листопада.

Петро Іванович Прокопович (10 липня 1775, с. Митченки, Бахмацький район, Чернігівська область – 3 квітня 1850, с. Пальчики, Бахмацький район, Чернігівська область) – український бджоляр, основоположник раціонального рамкового бджільництва. Створив першу в Російській імперії та єдину тоді в Європі школу пасічників. Нагороджений орденом Святого Володимира 4 ст., золотими і срібними медалями.

Автор низки видатних винаходів, які мали велике значення для розвитку світового бджільництва. Залишилася неопублікованим книга «Записки о пчелах». За своє життя надрукував понад 60 статей в газетах і журналах.

Вулиця Ревуцького

Вулиця в Дарницькому районі міста Києва, житлові масиви Позняки (5-й та 6-й мікрорайони), Осокорки (10-й мікрорайон), Нова Дарниця (1-й мікрорайон) та Харківський (6-й мікрорайон). Пролягає від Здолбунівської вулиці до кінця забудови.

Прилучаються вулиці Михайла Кравчука, Російська, Анни Ахматової, Тростянецька, Степана Олійника, Олександра Кошиця, Декабристів, проспект Миколи Бажана та Вишняківська вулиця.

Вулиця виникла в середині 80-х років XX століття під назвою Новий напрямок Харківського шосе або Харківське шосе (новий напрямок). Сучасна назва на честь українського композитора Левка Ревуцького — з 1987 року.

Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 18 серпня 1987 року № 841 «Про найменування нових вулиць в м. Києві» // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 8, спр. 3305, арк. 209–212. Архівовано з першоджерела 22 жовтня 2013.

Лев (Левко) Миколайович Ревуцький (8 (20) лютого 1889, Іржавець, Прилуцький повіт, Полтавська губернія, Російська імперія – 30 березня 1977, Київ, УРСР) український композитор, педагог, музичний і громадський діяч, доктор мистецтво-знавства, академік АН УРСР заслужений діяч мистецтв УРСР, народний артист СРСР, Герой Соціалістичної Праці, лауреат Державної премії СРСР, Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка.

Автор творів великих музичних форм: соната для фортепіано, дві симфонії (друга на теми українських народних пісень 1926, у новій редакції 1940, один з найкращих творів Pевуцького), два концерти для фортепіано; менших форм (фортепіанні прелюдії, твори для скрипки й віолончелі з фортепіано). Серед вокальних творів відзначається кантата «Хустина», як і прекрасні обробки народних пісень для голосу з фортепіано, в яких особливо цікаві фортепіанні партії, трактовані наскрізь самостійно (окремі збірники «Галицькі пісні», «Сонечко», «Козацькі та історичні пісні»). У його творчій спадщині близько 120 оригінальних обробок.

Ревуцький багато зробив для популяризації творчості М. Лисенка. Був редактором 20-томного зібрання творів М. Лисенка, здійснив фундаментальну редакцію опери «Тарас Бульба». Також Л. Ревуцьким здійснена редакція Фортепіанного концерту В. Косенка.

Вулиця Лариси Руденко

Вулиця в Дарницькому районі міста Києва, житлові масиви Осокорки,

Позняки. Пролягає від проспекту Миколи Бажана до вулиці Соломії Крушельницької.

Прилучається Вишняківська вулиця.

Вулиця запроектована під назвою Нова, 3. Сучасна назва на честь Лариси Руденко — з 1993 року.

Лариса Архипівна Руденко (15 (28) січня 1918, Макіївка, Область Війська Донського, УНР – 19 січня 1981, Київ, Українська РСР, СРСР) – українська співачка (мецо-сопрано). Народна артистка УРСР, Народна артистка СРСР (з 1960). Лауреат Всесоюзного конкурсу вокалістів (1939 року).

Гастролювала за кордоном. Знялася на Київська кіностудії художніх фільмів у фільмі-опері «Наймичка», в художньому фільмі «Театр и поклонники».

Найкращі партії: Амнеріс («Аїда» Дж. Верді), Кармен («Кармен» Ж. Бізе), Любаша («Царева наречена» М. Римського-Корсакова), Настя («Тарас Бульба» М. Лисенка), Уля («Молода ґвардія» Ю. Мейтуса), Соломія («Богдан Хмельницький» К. Данькевича) та інші.

Вулиця Родини Рудинських

Вулиця в Дарницькому районі міста Києва, селище Бортничі. Пролягає від проїзду без назви, що виводить до Переяславської вулиці, до вулиці Польової.

Прилучається провулок Островського.

Вулиця виникла в 1-й половині XX століття під назвою вулиця Миколи Островського, на честь радянського письменника Миколи Островського.

Сучасна назва на честь Михайла Рудинського, археолога, який виявив і вивчав «Кам’яну Могилу» та Євгенії Рудинської, керівника «Музею діячів», дослідниці спадщини Миколи Лисенка та Івана Нечуя-Левицького — з 2016 року.

Обговорення щодо перейменування вулиці Островського Миколи у Дарницькому районі на вулицю Родини Рудинських // Офіційний сайт Київської міської державної адміністрації. — 2015. — 10 вересня — 10 листопада.

Михайло Якович Рудинський (02 (14) жовтня 1887, Охтирка, Охтирський повіт, Харківська губернія, Російська імперія — 23 червня 1958, Київ,УРСР) –відомий український археолог, педагог та музейний діяч, доктор історичних наук.

Знайшов дві скіфські могили біля села Мачухи під Полтавою (урочище Таранів Яр), досліджував палеолітичні пам’ятки на території України (у Подністров’ї, Пушкарі, у Мізині), а також неолітичні, раннього етапу Трипільської культури і скіфського часу.

Понад 50 наукових праць, серед них: «Дюнні станції неолітичної доби з побережжя Ворскла»; «До питання про культури „мезолітичної доби“ на Вкраїні», («Антропологія», т. 1, 1928); «Матеріали до вивчення передісторії Поділля», «Антропологія», т. II (1929); «Пушкарівський палеолітичний постій і його місце в укр. палеоліті», «Археологія», т. 1 (1947); «Кам’яна Могила, (1961).

Євгенія (Ївга) Яківна Рудинська (12 лютого 1885, Охтирка – 1 липня 1977, Київ) – музейний працівник, керівник «Музею діячів», перекладачка, дослідниця спадщини Миколи Лисенка та Івана Нечуя-Левицького.

Притягувалась у справі СВУ (Спілки визволення України).

Прийняла до музею 2500 експонатів, залишила понад 40 тисяч.

Видала «Листи Василя Горленка до Панаса Мирного», написала передмову до «Вибраних творів» Грицька Григоренка. Переклала «Завоювання Плассана» Еміля Золя.

Вулиця Софії Русової

Вулиця в Дарницькому районі міста Києва, місцевість Осокорки. Пролягає від вулиці Єлизавети Чавдар до Колекторної вулиці.

Виникла 2010 року під проектною назвою Нова XXXVII. Сучасна назва — з 2011року, на честь українського педагога і громадської діячки Софії Русової.

Рішення Київської міської ради від 15 грудня 2011 року № 840/7076 «Про найменування вулиць у м. Києві» // Хрещатик. — 2012. — № 12 (4032). — 31 січня. — С. 6. Архівовано з першоджерела 17 червня 2016.

Софія Федорівна Русова (уроджена Ліндфорс; 18 лютого 1856, Олешня, Чернігівська губернія – 5 лютого 1940, Прага) – український педагог, прозаїк, літературознавець і громадська діячка, член Центральної Ради, член першого українського уряду, увійшла до складу Міністерства освіти УНР й очолила два відділи: позашкільної освіти та дошкільного виховання та відроджене товариство «Общество грамотности», член українського жіночого руху.

Автор ряду підручників, книжок: «Перша читанка для дорослих, для вечірніх та недільних шкіл», «Початкова географія та методика початкової географії», «Дошкільне виховання»; два томи «Кобзаря» без цензурних скорочень; твори «Єдина діяльна (трудова) школа», «Нова школа соціального виховання», «Педагогічні основи нової школи».

Написала понад 15 праць. Праці з ідеями гуманного ставлення до дітей:

«Весна і діти», «Дитячі малюнки», «1 листопада в українській гімназії в Ржевниці», «Теорія і практика дошкільного виховання», визначальної ролі рідної мови у навчанні та вихованні «Дещо зо сучасної педагогіки. (Про психологічні і педагогічні заперечення двомовносте)», особливої навчально-виховної місії фольклору «Дещо про український моральний тип: Де шукати його зразків?», «Казки Божени Нємцової», «Нові методи дошкільного виховання», «Роль жінки в дошкільному вихованні».