Провулок у Дарницькому районі міста Києва, місцевість Нова Дарниця. Пролягає від Бориспільської до Тростянецької вулиці.Прилучаються Російська і Волго-Донська вулиці. Провулок виник у 1-й половині XX століття під назвою 643-тя Нова вулиця. З 1953 року — провулок Руднєва. У довідниках «Вулиці Києва» 1975 і 1995 років було помилково вказано, що вулицю названо на честь Семена Руднєва. Уточнена назва на честь Миколи Руднєва — з 1974 року. Сучасна назва – на честь українського письменника, прозаїка, літературознавця Ігоря Качуровського — з 2016 року.
1. Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 29 грудня 1953 року № 2610 «Про найменування міських вулиць» // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 4, спр. 674, арк. 104–113. Архівовано з першоджерела 2 квітня 2013.
2. За текстом рішення 1953 року про найменування — провулок Руднева.
3. Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 16 грудня 1974 року № 1476 «Про впорядкування найменувань та перейменування вулиць м. Києва» // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 8, спр. 1313, арк. 163–170. Архівовано з першоджерела 25 серпня 2013.
4. Розпорядження Київського міського голови від 19 лютого 2016 року № 125/1 «Про перейменування бульвару, вулиць, площі та провулків у місті Києві» // Хрещатик. — № 65 (4835). — 2016. — 17 червня. — С. 2–3. Архівовано з першоджерела 17 червня 2016.
5. Обговорення щодо перейменування провулку Руднєва Миколи у Дарницькому районі на провулок Ігоря Качуровського // Офіційний сайт Київської міської державної адміністрації. — 2015. — 10 вересня — 10 листопада.

Ігор Васильович Качуровський (1 вересня 1918, Ніжин — 18 липня 2013, Мюнхен) – український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, педагог, радіожурналіст. Один із членів-засновників Спілки українських науковців, літераторів і мистців у Зальцбурзі. Був співробітником журналів «Овид», «Мітла», «Нові дні». Лауреат літературних премій: імені Максима Рильського, імені Володимира Свідзінського, Національна премія України імені Тараса Шевченка. Одержав премію за новелу «Пашпорт»; співпрацював із редакцією журналу «Літаври». Член об’єднання українських письменників на еміґрації «Слово», Спілки аргентинських письменників SADE (Sociedad Argentina de Escritores), Національної спілки письменників України (з 1992). Автор збірок поезій «Над світлим джерелом», «В далекій гавані», «Пісня про білий парус», «Свічада вічности», поеми «Село», перевиданої в Києві зі вступним словом Івана Дзюби під однією обкладинкою з поетичною збіркою «Осінні пізньоцвіти»; в останній редакції одержала назву «Село в безодні». Підсумкова збірка вибраних поезій під назвою «Лірика», упорядкована самим автором, вийшла 2013 року у Львові. Автор прозових творів: романів «Шлях невідомого» і «Дім над кручею», повісті «Залізний куркуль», спогадів, що почасти ввійшли до збірника «Крути мого дитинства» (Ніжин, 2007); збірок поетичних перекладів: Франческо Петрарка, «Вибране»; «Окно в украинскую поэзию»; «Золота галузка: антологія іберійської та ібероамериканської поезії»; «Стежка крізь безмір: сто німецьких поезій (750–1950)»; «Пісня про Ролянда», «Нобелівська лекція з літератури» Олександра Солженіцина і п’єси Алехандро Касони «Човен без рибалки». Підсумкова збірка поетичних перекладів «Круг понадземний».




